Інноваційність в університетній освіті як фактор стійкого розвитку України. Теоретичний підхід

Анотація

Відомо, що стійкий розвиток - це підхід до економічного планування, який намагається сприяти економічному зростанню, зберігаючи якість навколишнього середовища для майбутніх поколінь.

Стійкий соціально-економічний розвиток суспільства передбачає прискорення та розширення підприємницької діяльності його членів. Академічне або університетське підприємництво – це прискорювач науково-технічного прогресу та інноваційного розвитку суспільства знань.

Показано теоретичні основи та практичні положення наукового напряму – інноватики вищої освіти, які можуть бути корисними для реформування національної системи вищої освіти України. Унікальна сутність (характеристика) вищої освіти економічно розвинутих країн світу полягає в тому, що вона є: 1) освітньо-виховним процесом – надання вищими навчальними закладами або науковими установами громадянам України нових знань (передача знань) і виховання в них необхідних для суспільства якостей; 2) процесом пошуку нових знань (наукова діяльність), прикладного використання знань і трансферу технологій (науково-технічна діяльність); 3) сферою людської діяльності та галуззю народного господарства; 4) відкритою освітньо-науково-культурною системою, що має свою будову, мету, характерні ознаки та принципи функціонування і яка існує та розвивається під впливом зовнішнього середовища (суспільства); 5) підсистемою (складовою) загальної системи гуманітарної діяльності суспільства; 6) двигуном інноваційного соціально-економічного розвитку суспільства.

Багаторічний досвід економічно розвинених країн світу засвідчує вирішальну комплексну соціально-економічну роль вищої освіти і науки в процесі розширеного відтворення, у т.ч. – відтворення виробничих відносин між людьми у цій сфері, властивих їй специфічних закономірностей, а також безпосередній вплив на економічне зростання суспільства.

Об'єктивними передумовами вирішальної комплексної соціально-економічної ролі вищої освіти в сучасному суспільстві є, по-перше, становлення системи освіти як самостійної та специфічної галузі народного господарства, що є чинником людського розвитку. По-друге, розгортання науково-технічної революції, що зумовила: 1) істотне розширення масштабів освіти та значне збільшення витрат на неї; 2) посилення впливу освіти на розвиток економічної теорії, економічних механізмів державного управління, темпи і якість соціально-економічного зростання, ефективність індивідуального, колективного і суспільного виробництва, диференціацію заробітної плати найманих працівників тощо; 3) ефективність індивідуального, колективного і суспільного виробництва, диференціацію заробітної плати найманих працівників, а також проникнення принципів, методів і механізмів ринкової економіки до сфери академічної діяльності, стрімка комерціалізація діяльності в освітній і науковій сфері, виникнення соціально-економічного явища «академічного капіталізму» та феномену академічного підприємництва.