Російсько-українські мирні переговори: врегулювання гібридного конфлікту та його економічні аспекти

Анотація

Російсько-українська війна – це війна нового типу з використанням економічних та інших гібридних засобів війни. Одночасно у сфері високих технологій відбувається революційна трансформація, в тому числі у військовій сфері, з урахуванням можливостей штучного інтелекту, „великих даних” (бігдата), дронів та інших проривних областей науки. Ця війна не має аналогів у минулому і ще недостатньо досліджена як військовою наукою, так і міжнародним правом. Така невизначеність веде до дій „всліпу”, що стало одною з причин безуспішних спроб (в тому числі за участі міжнародної спільноти) домовитися про мир чи хоча б перемир’я на достатньо довгий строк. Поки учасникам конфлікту, його дослідникам, посередникам не вдалося сформулювати такі причини для припинення війни, які б одночасно для обох сторін здавалися більш переконливими, ніж причини її продовження. Зокрема існує низка ідеологічних, соціальних та інших факторів, які одна з сторін конфлікту може вважати достатніми причинами для продовження війни.
До цього додаються й практичні перешкоди, коли сторона конфлікту має список вимог, яких не може досягнути військовим шляхом, але продовжує наполягати на виконанні їх усіх і не виявляє готовності відступати. Такий підхід є непродуктивним, бо в реальності ситуація може змінитись на користь іншої сторони. Обидві сторони мають бути готові серйозно розглядати можливість компромісу.
Але сучасна політика взагалі не дуже схильна до компромісів. В політичній та військовій сфері традиційні союзи (зокрема НАТО, ЄС) вже не виглядають такими міцними, як раніше, а новіші об’єднання (такі як БРІКС або ШОС) не мають багатьох типових ознак міждержавних союзів (в них немає твердих політичних, військових чи економічних взаємозобов’язань).
В цих умовах зв’язки як між державами, так і між компаніями, а також у державно-приватному партнерстві також змінюються і набувають якісно іншого характеру: тепер на місце чітких довгострокових домовленостей приходять ситуативні союзи.
В економічній сфері також відбувається перегляд багатьох раніше укладених угод.
Для успішності переговорів корисно використовувати економічні категорії, зокрема з практики переговорів про ціну між покупцем та продавцем.
Стан російсько-українських відносин не дає підстав сподіватися на всеосяжну мирну угоду, проте досвід інших воєн дозволяє розглядати такі прагматичні варіанти як угода про завершення війни чи принаймні припинення бойових дій.
Одна сторона може зробити певні поступки, очікуючи, що й друга сторона одночасно піде на поступки. Відповідно, обидві сторони, діючи раціонально, мають стимул прийняти „серединний варіант” з урахуванням цих поступок, враховуючи потенційну шкоду від відмови (у випадку чого угоди не буде й війна продовжиться на невизначений термін).
Перемир’я можна використати для заходів укріплення довіри та/або „цементування” режиму припинення вогню.
У статті надані рекомендації для переговорників. Ці рекомендації спрямовані на те, щоб допомогти переговорникам бути ефективними, зрозуміти іншу сторону конфлікту та дійти згоди на основі торгу, щоб обидві сторони отримали якусь вигоду одночасно (“виграш-виграш”), відмовившись від підходів із нульовою сумою, коли насправді програють всі, бо загальна економічна та гуманітарна ситуація погіршується.
Тому завдання переговорів – шукати раціональний компроміс замість небезпечної ставки на те, що противник впаде першим.
При цьому справжні цілі сторін можуть відрізнятися від заявлених. Сторона може прагнути не тільки (і навіть не стільки) миру, а (скільки) перемоги чи принаймні підсилення своєї переговорної позиції, і ця мета може змінюватися залежно від воєнної ситуації. Відповідно, переговорний процес і саме перемир’я може використовуватися як крок на шляху до миру, як частина військової стратегії та/або як переговорний „трюк”.
Проте якщо сторона дійсно бажає миру, то (навіть одностороннє) перемир’я може стати явним сигналом про таке бажання. Перемир’я, яке має стати шляхом до миру, традиційно передбачає й багато заходів з деескалації та укріплення довіри, гуманітарних заходів, обмінів полоненими, які покращують шанси на мирне врегулювання.
Щоб не йти вже пройденими шляхами і не повторювати старих помилок, можна запропонувати підхід, при якому нові покоління з обох сторін залишають минуле в минулому і намагаються знайти модель майбутнього співіснування.
Завершення війни або її гарячої фази відбувається шляхом переговорів, які не завжди можна назвати „мирним процесом”, бо зацікавлені сторони не завжди хочуть миру, не завжди враховують причини конфлікту та інтереси всіх чи хоча б впливових груп. якщо сторони не бачать однозначного шляху до повноцінного мирного врегулювання або перемоги одної з сторін, „найменшим злом” може стати заморожений конфлікт.
Хто може бути посередником на переговорах? Це залежить від миротворчого досвіду потенційного посередника та його сприйняття обома сторонами як нейтрального учасника.
Сторони можуть припинити чи призупинити конфлікт, якщо дійдуть висновку, що спільний бізнес, торгові зв’язки, участь у глобалізації приносять більше вигоди, ніж зиск (часто ілюзорний), пов’язаний з війною.